Як виявити ознаки кібербулінгу
Кібермоббінг має декілька проявів, жоден з яких не можна ігнорувати:
• відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;
• розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру;
• троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);
• демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;
• створення груп ненависті до конкретної дитини;
• пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;
• провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”);
• створення фейкових сторінок у соцмережах, викрадення даних для формування онлайн-клону;
• надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям);
• пропозиції до дітей надсилати їх особисті фотографії відвертого характеру та заклик до сексуальних розмов чи переписок за допомогою месенджерів.
Пам’ятка батькам для захисту від кібербулінгу
- Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).
- Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.
- Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.
- Розкажіть про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.
- Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом, використовуйте його за призначенням, і ваші діти робитимуть так само.
- Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин: страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми; страх бути висміяним через буцімто незначну проблему; страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора; страх з’ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.
В основі всіх причин мовчання лежить страх за себе чи близьких. У свою чергу це є наслідком заниженої самооцінки.
Як батькам психологічно допомогти дитині, яка опинилась у ситуації кібербулінгу?
- Зберігайте спокій і впевненість, що проблему можна вирішити спільними зусиллями.
- Не намагайтеся знецінити хвилювання дитини (“що це за проблема?”, “не переймайся, минеться” тощо). Підтримайте дитину емоційно і запевніть, що разом ви все подолаєте.
- Не забороняйте гаджети, соцмережі тощо. Часто це найперше, що спадає на думку батькам (“нема інтернету – нема проблеми”). Але можна домовитися з дитиною про те, щоб тимчасово не заходити в соцмережі, щоб додатково не засмучуватися.
- Батьки можуть допомогти й підказати, як можна переключитися, відволіктися, розслабитися, заспокоїтися, мобілізуватися. Це можуть бути і фізичні навантаження, які здатні “спалювати” емоції.
- Якщо емоції дуже сильні, і звичайних побутових способів боротьби з ними не вистачає, консультуйтеся із психологами. Психологічна підтримка важлива у випадку будь-якого з видів кібербулінгу, але є й такі види кібербулінгу, де лише саморегуляцією не обійтися.