Практичні поради з виявлення та протидії кібербулінгу серед дітей

Як виявити ознаки кібербулінгу

Кібермоббінг має декілька проявів, жоден з яких не можна ігнорувати:

• відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;

• розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру;

• троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);

• демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;

• створення груп ненависті до конкретної дитини;

• пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;

• провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”);

• створення фейкових сторінок у соцмережах, викрадення даних для формування онлайн-клону;

• надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям);

• пропозиції до дітей надсилати їх особисті фотографії відвертого характеру та заклик до сексуальних розмов чи переписок за допомогою месенджерів.

 Пам’ятка батькам для захисту від кібербулінгу

1. Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).
2. Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.
3. Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.
4. Розкажіть про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.
5. Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом, використовуйте його за призначенням, і ваші діти робитимуть так само.
6. Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин: страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми; страх бути висміяним через буцімто незначну проблему; страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора; страх з’ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.

В основі всіх причин мовчання лежить страх за себе чи близьких. У свою чергу це є наслідком заниженої самооцінки.

Як батькам психологічно допомогти дитині, яка опинилась у ситуації кібербулінгу?

1. Зберігайте спокій і впевненість, що проблему можна вирішити спільними зусиллями.
2. Не намагайтеся знецінити хвилювання дитини (“що це за проблема?”, “не переймайся, минеться” тощо). Підтримайте дитину емоційно і запевніть, що разом ви все подолаєте.
3. Не забороняйте гаджети, соцмережі тощо. Часто це найперше, що спадає на думку батькам (“нема інтернету – нема проблеми”). Але можна домовитися з дитиною про те, щоб тимчасово не заходити в соцмережі, щоб додатково не засмучуватися.
4. Батьки можуть допомогти й підказати, як можна переключитися, відволіктися, розслабитися, заспокоїтися, мобілізуватися. Це можуть бути і фізичні навантаження, які здатні “спалювати” емоції.
5. Якщо емоції дуже сильні, і звичайних побутових способів боротьби з ними не вистачає, консультуйтеся із психологами. Психологічна підтримка важлива у випадку будь-якого з видів кібербулінгу, але є й такі види кібербулінгу, де лише саморегуляцією не обійтися.